Золотий голос України. Костянтин Дмитрович Огнєвий (30.09.1926, — 12.12.1999).

 

Свого часу цей видатний український тенор з величезним успіхом підкорив оперні сцени та естраду, а його виконання багатьох творів української та світової класики досі вважається еталонним. 30 вересня виповнюється сто років від дня народження Костянтина Дмитровича Огнєвого — народного артиста України, легендарного ліричного тенора та видатного наставника, чий голос сформував цілу епоху національного вокального мистецтва.

Український оперний і естрадний співак (ліричний тенор) народний артист УРСР (1972) Костянтин Дмитрович Огнєвий Народився 30 вересня 1926 року в Дніпропетровську. В ранньому віці втратив батька, який був репресований та помер у в'язниці. Відвідував музичну школу, деякий час навчався грати на скрипці. Захоплюючись популярними на той час піснями і стилем їх виконання, почав освоювати гітару та спів.

Під час Другої світової війни намагався потрапити на фронт, дописав собі один рік, але його вокальні дані і музична обдарованість були помічені і він потрапив до ансамблю Мінського військового округу (керівник — Олександр Дмитрієв). Потім був ансамбль Білоруського військового округу (керівник — Усачов Олександр Федорович). Далі — ансамбль Київського військового округу, де хормейстером був Венедиктов Микола Якович, батько Льва Венедиктова, у якого вже після війни прослуховувався Константин Огнєвий.

Після демобілізації та розформування ансамблю Костянтин вирішує навчатися співу. Спілкування з педагогом Є. Ручйовою та її декілька уроків допомогли майбутньому тенору сформувати професійне ставлення та розуміння власного вокалу. Він вступає до Дніпропетровського музичного училища і через рік усвідомлює, що для відчутних зрушень не вистачає базисних знань, тому розпочинає навчання з самих основ. Після закінчення училища, в 1950 році, всесоюзною комісією був направлений на прослуховування до Московської консерваторії, де звернув на себе увагу ректора Олександра Свєшникова, рішення якого було вирішальним при зарахуванні до студентів консерваторії К. Огнєвого, хоча сам Костянтин на той час вже вступив до Гнесінки. Спочатку навчався в Івана Назаренка, але згодом (бо не влаштовувала направленість навчання — хоровий спів) перейшов до класу Маргарити Гукової (учениці видатного італійського педагога Умберто Мазетті), яка заклала фундамент його високої вокальної культури.

Костянтин у молоді роки. Фото з особистого архіву співака.

На другому курсі Костянтин вже співав в оперній студії при консерваторії — Альмавіва, Ленський, Берендей. На останньому курсі його запросили до Києва для запису фонограми для документальної стрічки. У Києві він відвідує Київський оперний театр, де випадково потрапляє на прослуховування, та миттєво отримує пропозицію від директора театру Віктора Гонтаря про його дебют у театрі за два тижні. Ці події, звісно, відбилися на навчальному процесі, тому було прийнято рішення про відрахування Констянтина з консерваторії, але знов втрутився Свєшников: «Переможців не судять!» — зазначив він, дізнавшись про всі обставини, та дозволив закінчити навчання. Через деякий час, він запрошує Огнєвого на запис «Всеношної» Сергія Рахманінова.

Доленосним моментом для молодого співака став 1955 рік, коли після виступу київських артистів у Москві — Лариси Руденко, Бориса Гмирі, Михайла Гришка, Петра Белінника та Єлизавети Чавдар — він настільки захопився їхнім мистецтвом, що вирішив переїхати до столиці України. За спогадами пана Геннадія, Костянтин Огнєвий згадував той момент: «Це були співаки, котрі, здавалося, приїхали не з України, а з Італії». Того ж року відбувся його яскравий дебют на сцені Київського оперного театру ім. Т. Шевченка у партії Ленського.

Протягом майже двох десятиліть (з 1955 по 1973 рік) артист виконав на київській оперній сцені близько 800 вистав, втіливши образи Альмавіви, Альфреда, Герцога, Таміно та Фауста. Окрім цього, він багато років був солістом Національної філармонії України, записав 15 грамплатівок і понад 100 фондових треків на Українському радіо.

Костянтин Огнєвий - "Чорнобривці"

Мало хто знає, але саме Костянтин Огнєвий став першим виконавцем легендарної пісні Ігоря Шамо на слова Дмитра Луценка «Як тебе не любити, Києве мій!», яка сьогодні є неофіційним гімном столиці (згодом її блискуче виконували і Юрій Гуляєв, і Дмитро Гнатюк).

Маестро першим виконав чимало інших творів вітчизняних композиторів, що згодом стали класикою естради. Як зазначає Геннадій Кабка, він свого часу багато працював із сучасниками та навіть виконував джазові й естрадні твори, залишаючись при цьому неперевершеним академічним співаком.

У цей «філармонійний час» співак присвятив значну увагу камерній музиці, світовій класиці, духовним творам і романсам. Його концертні програми вирізнялися високою вокальною культурою та витонченим естетичним смаком.

«Саме філармонійна сцена дала Костянтину Огнєвому можливість втілити новаторську ідею — поєднати академічну оперну школу із легким естрадним жанром. Він був одним із перших оперних співаків в Україні, який почав виконувати естрадні та народні пісні на великій сцені у супроводі створеного ним інструментального ансамблю. Виступи Огнєвого у Колонній залі імені Миколи Лисенка Київської філармонії завжди збирали повні зали. Його філармонійні гастролі містами України знайомили тисячі слухачів із перлинами української вокальної традиції», — згадують про видатного артиста у Національній філармонії України.

Особливою сторінкою життя маестро була педагогічна діяльність. З 1965 року Костянтин Дмитрович активно займався викладацькою роботою, а у 1986 — 1993 роках очолював кафедру сольного співу консерваторії, виховавши цілу плеяду відомих зірок, як оперної так і естрадної сцени. У 1973 році Констянтин Огнєвой став солістом Київської філармонії, де працював по 1978 рік. У репертуарі співака арії з опер, пісні та романси українських і зарубіжних композиторів, українські народні пісні. У виконанні найрізноманітніших жанрів, від класики до творів сучасних композиторів Костянтин Огнєвий завжди виявляв справжню музикальність, співочу культуру, чудову вокальну школу, вміння створити правдивий вокально-художній образ.

Першим з академічних співаків Костянтин Огнєвий почав виступати у супроводі інструментального ансамблю, до нього цього жанру не існувало. Вже потім з такими ансамблями співали Дмитро Гнатюк, Анатолій Солов'яненко, Микола Кондратюк та ін.

Костянтин Огнєвий – «Хай летять пісні кохання» (Serenade Schubert Kyiv, 1966).

Костянтин Огнєвий виступав з численними концертами у містах колишнього Радянського Союзу та за кордоном: у Албанії, Болгарії, Голандії, Індії, Індонезії, Канаді, на Кубі, Німеччині, Непалі, Польщі, Пакистані, Румунії, Франції, Фінляндії, Югославії, Японії та ін.

У Київській консерваторії Костянтин Огнєвий підготував понад 40 співаків. Серед його вихованців багато лауреатів конкурсів вокалістів, заслужених і народних артистів України, зокрема, В. Білоножко, І. Борко, С. Гіга, О.Кулько, Г. Кабка, С. Лемішко, М. Мозговий, В. Парубець, О. Пономарьов, Павло та Петро Приймаки, Б. Репка, О. Савченко, І. Христенок та ін., а також — тріо бандуристок Київської філармонії: Раїса Горбатенко й Лідія та Любов Криворотови. Викладацький стиль Костянтина Дмитравича вирізнявся неймовірною делікатністю та мудрістю. «Це була неймовірно делікатна людина, дипломатична людина», — згадує його учень. Маестро завжди суворо стежив за здоров’ям підопічних: «Коли там студент приходив, а в нього голос трошечки… підсипував, що все, уроки закінчуються, негайно ідіть до фоніатра. Він дуже був у цьому плані делікатний, завжди беріг голоси».

Костянтин Огнєвий - 'Кохана'

Його методика базувалася на усвідомленій подачі звуку на диханні та глибокому змісті: «Як не може бути слова, не несущого думки, так і не повинно бути звуку, не забарвленого настроєм». А ще педагог застерігав молодих вокалістів, які захоплювалися складним репертуаром, не робити поспішних кроків, а обирати репертуар відповідним до свого голосу:

«Співак повинен виконувати свій репертуар. Якщо ти ліричний, от, співай лірику. Ніколи не лізь на драму», - згадує слова вчителя Геннадій Кабка.

За лагідну вдачу, доброзичливість і м’який характер студенти та колеги по-домашньому звали свого професора «котиком», а незмінною творчою партнеркою маестро впродовж десятиліть була видатна концертмейстер Любов Олексіївна Бєглєцова.

Костянтин Огнєвий пішов з життя у віці 73 років. Фото з особистого архіву співака

Життя видатного тенора обірвалося 12 грудня 1999 року. Як підкреслює пан Геннадій, його відхід символічно завершив цілу епоху: ніхто з корифеїв тієї блискучої плеяди тенорів — поряд із ним творили такі величні майстри, як Анатолій Солов’яненко та Володимир Тимохін — не перейшов у XXI століття, залишивши по собі безсмертну класику та вдячних учнів.